Стара коза йде до лісу й застерігає сімох своїх козенят від вовка, а підступний вовк вигадує хитрощі одну за одною. Весела казка братів Грімм про сміливу маму і кмітливе наймолодше козеня, перекладена з німецького оригіналу.
Брати Грімм · 7 хв · читає Катерина
Вовк і семеро козенят: текст казки
Брати Грімм (1857). Перекладено з німецького оригіналу «Der Wolf und die sieben jungen Geißlein».
Жила-була собі стара коза, і було в неї семеро маленьких козеняток. Любила вона їх так, як мама любить своїх дітей. Якось вона зібралася до лісу по їжу, тож покликала до себе всіх сімох і сказала: «Любі мої дітки, я піду до лісу. А ви стережіться вовка! Якщо він увійде до хати, то з'їсть вас усіх, і кісточок не залишить. Цей лиходій часто вдає з себе когось іншого, але ви одразу впізнаєте його за хрипким голосом і чорними лапами». Козенята відповіли: «Мамо люба, ми будемо обережні, іди собі спокійно». Тоді стара коза замекала і зі спокійним серцем вирушила в дорогу.
Невдовзі хтось постукав у двері й гукнув: «Відчиняйте, любі дітки, ваша мама прийшла й кожному з вас принесла гостинця». Але козенята впізнали за хрипким голосом, що то вовк. «Не відчинимо», закричали вони. «Ти не наша мама. У неї голосок тоненький і лагідний, а в тебе голос хрипкий. Ти вовк!»
Тоді вовк пішов до крамаря й купив собі великий шматок крейди. Він з'їв її, і голос у нього став тоненьким. Потім він повернувся, постукав у двері й гукнув: «Відчиняйте, любі дітки, ваша мама прийшла й кожному з вас принесла гостинця». Але при цьому вовк сперся чорною лапою на підвіконня. Діти це побачили й закричали: «Не відчинимо! У нашої мами немає таких чорних лап, як у тебе. Ти вовк!»
Тоді вовк побіг до пекаря й сказав: «Я вдарився лапою, намаж її тістом». А коли пекар намазав йому лапу, вовк побіг до мірошника й сказав: «Посип мені лапу білим борошном». Мірошник подумав: «Вовк хоче когось ошукати», і відмовився. Але вовк сказав: «Якщо не зробиш цього, я тебе з'їм». Тоді мірошник злякався й побілив йому лапу. Ось такі вони, люди.
І ось лиходій утретє підійшов до дверей, постукав і сказав: «Відчиніть мені, дітки, ваша люба матуся повернулася додому й кожному з вас принесла гостинця з лісу». Козенята гукнули: «Спершу покажи нам лапу, щоб ми знали, що ти наша люба матуся». Тоді він поклав лапу на підвіконня, і коли козенята побачили, що вона біла, то повірили, що все, що він каже, правда, і відчинили двері. А ввійшов не хто інший, як вовк.
Козенята перелякалися й кинулися ховатися. Перше стрибнуло під стіл, друге в ліжко, третє в піч, четверте на кухню, п'яте в шафу, шосте під миску для вмивання, а сьоме в шафку високого стінного годинника. Але вовк їх усіх знайшов і довго не панькався: одне за одним козенята зникали в його пащеці. Тільки наймолодше, що сховалося в годиннику, він не знайшов. Наївшись досхочу, вовк поплентався з хати, ліг надворі на зеленій луці під деревом і заснув.
Незабаром стара коза повернулася з лісу додому. Ох, що ж вона побачила! Двері стояли навстіж, стіл, стільці й лави були поперекидані, миска для вмивання розбита на друзки, а ковдра й подушки стягнуті з ліжка. Вона шукала своїх діток, але ніде не могла їх знайти. Кликала їх на ім'я, одне за одним, але ніхто не озивався.
Нарешті, коли вона покликала наймолодшеньке, тоненький голосок відповів: «Мамо люба, я сиджу в годиннику». Коза витягла його звідти, і воно розповіло їй, що прийшов вовк і з'їв усіх інших. Можете собі уявити, як гірко вона плакала за своїми бідними дітками.
Зрештою, з тяжким горем на серці, вона вийшла з хати, а наймолодше козеня побігло за нею. Коли вона прийшла на луку, то побачила, що під деревом лежить вовк і хропе так, що аж гілля над ним здригається. Вона оглянула його з усіх боків і помітила, що в його напханому череві щось ворушиться й борсається. «Ох, Боже мій», подумала вона, «невже мої бідні дітки, яких він проковтнув на вечерю, ще живі?»
Козеня мусило збігати додому по ножиці, голку й нитку. Тоді коза розрізала чудовиську черево, і ледве вона зробила перший надріз, як одне козеня вже вистромило голівку. А коли вона різала далі, то повискакували одне за одним усі шестеро. Усі вони були живі й навіть анітрохи не постраждали, бо чудовисько з жадібності ковтало їх цілими.
Оце була радість! Козенята пригорталися до своєї любої мами й гопцювали з радощів, як на весіллі. Проте стара коза сказала: «Ідіть-но тепер і пошукайте великих каменюк. Ми напхаємо ними черево цьому безбожному звірові, поки він ще спить». Тоді семеро козенят мерщій натягали каміння й понапихали йому в черево, скільки тільки влізло. Потім стара коза хутенько зашила його, і так вправно, що вовк нічого не відчув і навіть не поворухнувся.
Коли вовк нарешті виспався, він звівся на ноги, а що від каміння в шлунку йому страшенно захотілося пити, то він вирішив піти до криниці напитися. Та щойно він рушив і почав перевалюватися з боку на бік, як каміння в його животі почало перекочуватися й стукатися одне об одне. Тоді він вигукнув: «Що це гуркотить, стукотить, у животі моїм торохтить? Думав, шестеро козенят, а це камінці гримлять!»
А коли він дійшов до криниці, нахилився над водою і хотів напитися, важке каміння потягло його вниз, аж гучно хлюпнуло. Мокрий до нитки, вовк насилу вибрався з криниці і з камінням у череві поплентався до лісу, далеко-далеко звідси. Як побачили це семеро козенят, то прибігли туди й голосно закричали: «Вовка вже немає! Вовка вже немає!» І на радощах затанцювали разом із мамою довкола криниці.
А коли він дійшов до криниці, нахилився над водою і хотів напитися, важке каміння потягло його вниз, і він жалюгідно втопився. Як побачили це семеро козенят, то прибігли туди й голосно закричали: «Вовк мертвий! Вовк мертвий!» І на радощах затанцювали разом із мамою довкола криниці.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
