На королівському святі бракує однієї золотої тарілки, і тринадцята чарівниця накладає закляття, що занурює весь замок у довгий чарівний сон. Лагідна казка братів Грімм про колючий живопліт і квіти, які розступаються саме вчасно, перекладена з німецького оригіналу.
Брати Грімм · 8 хв · читає Катерина
Спляча красуня: текст казки
Брати Грімм (1857). Перекладено з німецького оригіналу «Dornröschen».
Давним-давно жили собі король і королева, і щодня вони казали: «Ах, якби ж у нас була дитина!», але дитини все не було. Аж ось одного разу, коли королева купалася, з води на берег вилізла жаба і сказала їй: «Твоє бажання здійсниться. Не мине й року, як ти народиш доньку». Що жаба сказала, те й сталося. Королева народила дівчинку, таку гарну, що король не тямився від радощів і влаштував велике свято.
Він запросив не лише родичів, друзів і знайомих, а й мудрих чарівниць, щоб вони були до дитини ласкаві й прихильні. Було їх у його королівстві тринадцять. Та золотих тарілок, з яких вони мали їсти, король мав тільки дванадцять, тож одна з них мусила залишитися вдома. Свято відгуляли з усією пишнотою. А коли воно скінчилося, мудрі чарівниці обдарували дитину своїми чудесними дарами: одна чеснотою, друга красою, третя багатством, і так усім, чого тільки можна побажати на світі.
Щойно одинадцять чарівниць вимовили свої побажання, як раптом увійшла тринадцята. Вона хотіла помститися за те, що її не запросили. Ні з ким не привітавшись і ні на кого навіть не глянувши, вона гукнула гучним голосом: «Королівна на п'ятнадцятому році життя вколеться веретеном і впаде мертва». І, не мовивши більше ні слова, обернулася й вийшла із зали. Усі перелякалися. Тоді вперед виступила дванадцята, у якої ще лишилося одне побажання. Скасувати лихе закляття вона не могла, а могла тільки його пом'якшити, тож сказала: «Але це буде не смерть, а глибокий сон на сто років, у який порине королівна».
Король, який дуже хотів уберегти свою любу дитину від нещастя, звелів спалити всі веретена в усьому королівстві. А на дівчинці справдилися всі дари мудрих чарівниць, бо вона була така гарна, скромна, привітна й розумна, що кожен, хто на неї дивився, мусив її полюбити.
Сталося так, що якраз того дня, коли їй минуло п'ятнадцять років, короля й королеви не було вдома, і дівчинка залишилася в замку зовсім сама. Тож вона ходила всюди й роздивлялася світлиці та кімнатки, як їй хотілося. Нарешті вона прийшла й до старої вежі. Вона піднялася вузькими крученими сходами і дійшла до маленьких дверцят. У дверцятах стирчав іржавий ключ. Коли вона його повернула, дверцята відчинилися, а в маленькій кімнатці сиділа старенька з веретеном і старанно пряла льон.
«Добридень, бабусю», сказала королівна, «що це ви робите?» «Пряду», відповіла старенька і кивнула головою. «А що це за штучка, яка так весело підстрибує?» спитала дівчинка, взяла веретено і собі захотіла прясти. Та ледве вона торкнулася веретена, як закляття справдилося, і вона вколола ним палець.
Тієї ж миті, як вона відчула укол, вона впала на ліжко, що там стояло, і поринула в глибокий сон. І цей сон охопив увесь замок. Король і королева, що саме повернулися додому й увійшли до зали, почали засинати, а з ними й увесь королівський двір. Поснули й коні в стайні, собаки на подвір'ї, голуби на даху і мухи на стіні. Навіть вогонь, що палахкотів у печі, затих і заснув, печеня перестала шкварчати, а кухар, який хотів був скубнути кухарчука за чуба, бо той щось накоїв, відпустив його і заснув. І вітер ущух, і на деревах перед замком не ворухнувся більше жоден листочок.
А довкола замку почав рости колючий живопліт. Щороку він ставав вищим, аж нарешті обступив увесь замок і переріс його, тож замку зовсім не стало видно, навіть прапора на даху. А країною пішла поголоска про прекрасну Сплячу красуню, бо так прозвали королівну. Тож час від часу приходили королевичі й хотіли продертися крізь живопліт до замку. Але це їм не вдавалося, бо колючки, наче мали руки, міцно трималися одна одної. Юнаки застрягали в них, не могли вирватися і гинули там лихою смертю.
Минули довгі-довгі роки, і знову прибув у ту країну королевич. Він почув, як один старий розповідав про колючий живопліт. За ним нібито стоїть замок, у якому вже сто років спить чудова королівна, яку звуть Сплячою красунею, а разом із нею сплять король, королева й увесь двір. Ще від свого діда королевич знав, що вже багато королевичів приходило й пробувало продертися крізь колючий живопліт, але вони застрягали в ньому і гинули сумною смертю. Тоді юнак сказав: «Я не боюся. Я піду туди й побачу прекрасну Сплячу красуню». Добрий старий як міг відмовляв його, але королевич не слухав його слів.
А якраз тоді минуло сто років, і настав день, коли Спляча красуня мала знову прокинутися. Коли королевич наблизився до колючого живоплоту, на ньому цвіли тільки великі гарні квіти. Вони самі розступилися й пропустили його, навіть не подряпавши, а за ним знову зімкнулися живоплотом. На замковому подвір'ї він побачив коней і рябих мисливських собак, що лежали й спали. На даху сиділи голуби, сховавши голівки під крильця. А коли він увійшов до замку, на стіні спали мухи. Кухар на кухні все ще тримав руку так, ніби хотів схопити кухарчука, а служниця сиділа перед чорною куркою, яку мала обскубти.
Він пішов далі й побачив у залі весь двір, що лежав і спав, а нагорі, біля трону, лежали король і королева. Він пішов ще далі, і всюди було так тихо, що можна було почути власний подих. Нарешті він дійшов до вежі й відчинив двері маленької кімнатки, де спала королівна. Вона лежала там і була така гарна, що він не міг відвести від неї очей. Він нахилився й поцілував її. Щойно він торкнувся її поцілунком, Спляча красуня розплющила очі, прокинулася і дуже привітно на нього подивилася.
Тоді вони разом зійшли вниз. Прокинувся король, прокинулася королева й увесь двір, і всі здивовано дивилися одне на одного. Коні на подвір'ї підвелися й обтрусилися, мисливські собаки стрибали й махали хвостами, голуби на даху витягли голівки з-під крилець, роззирнулися довкола й полетіли в поле. Мухи на стінах поповзли далі, вогонь у кухні розгорівся, запалахкотів і зварив їжу, печеня знову зашкварчала, кухар дав кухарчукові такого ляпаса, що той аж скрикнув, а служниця обскубла курку до кінця. А потім із великою пишнотою відсвяткували весілля королевича зі Сплячою красунею, і жили вони щасливо до кінця своїх днів.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
