Дівчинка в шапочці з червоного оксамиту несе через ліс пиріг хворій бабусі й зустрічає там хитрого вовка. Найвідоміша казка братів Грімм, перекладена з німецького оригіналу.
Брати Грімм · 8 хв · читає Катерина
Червона Шапочка: текст казки
Брати Грімм (1857). Перекладено з німецького оригіналу «Rotkäppchen».
Жила-була собі маленька мила дівчинка, яку любив кожен, хто бодай раз на неї глянув, а найбільше любила її бабуся, яка вже й не знала, що б їй іще подарувати. Якось подарувала вона їй шапочку з червоного оксамиту. А що шапочка так їй личила і дівчинка не хотіла носити нічого іншого, то всі називали її просто Червоною Шапочкою.
Одного дня мама сказала їй: «Ходи-но сюди, Червона Шапочко, ось тобі шматок пирога і пляшка вина, віднеси їх бабусі. Вона хвора і слабка, а це її підкріпить. Вирушай, поки не стало спекотно. А коли вийдеш у дорогу, іди чемно і не сходи зі стежки, бо ще впадеш, розіб'єш пляшку, і бабусі нічого не дістанеться. А як зайдеш до неї в хату, не забудь побажати їй доброго ранку і не заглядай одразу в усі кутки».
«Я все зроблю як слід», сказала Червона Шапочка мамі і на знак обіцянки подала їй руку. А бабуся жила в лісі, за пів години ходу від села. Щойно Червона Шапочка ввійшла до лісу, як їй трапився вовк. Та Червона Шапочка не знала, який це лихий звір, і зовсім його не боялася.
«Добридень, Червона Шапочко», сказав вовк. «Дякую, вовче». «Куди це ти так рано, Червона Шапочко?» «До бабусі». «А що ти несеш під фартушком?» «Пиріг і вино. Ми вчора пекли, от хвора і слабка бабуся й поласує та набереться сил». «Червона Шапочко, а де живе твоя бабуся?» «Ще добру чверть години далі в лісі, під трьома великими дубами, там стоїть її хата, а нижче ростуть ліщинові кущі, ти ж, мабуть, знаєш», сказала Червона Шапочка.
Вовк подумав собі: «Таке молоденьке, ніжне створіння, оце так ласий шматочок, смакуватиме ще краще, ніж стара. Треба взятися за це хитро, щоб схопити обох». Тож він трохи пройшов поруч із Червоною Шапочкою, а тоді сказав: «Червона Шапочко, поглянь-но, які гарні квіти ростуть навколо, чого ж ти не роззирнешся? Ти, мабуть, і не чуєш, як любо співають пташки. Ідеш собі, наче до школи, а тут, у лісі, так весело».
Червона Шапочка звела очі, і коли побачила, як сонячні промені танцюють між деревами туди і сюди і як усюди повно гарних квітів, подумала: «Якщо я принесу бабусі свіжий букет, вона теж зрадіє. Ще так рано, що я й так устигну вчасно». І вона зійшла зі стежки, побігла в ліс і почала шукати квіти. А щойно зривала одну, їй здавалося, що трохи далі росте ще гарніша, і вона бігла по неї, і так заходила все глибше і глибше в ліс.
А вовк тим часом пішов просто до бабусиної хати і постукав у двері. «Хто там?» «Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і вино, відчини». «Натисни лишень на клямку», гукнула бабуся, «я надто слабка і не можу встати». Вовк натиснув на клямку, двері відчинилися, і він, не кажучи ні слова, пішов просто до бабусиного ліжка і проковтнув її. Тоді вбрався в її одяг, надів її чепчик, ліг у її ліжко і засунув завіски.
А Червона Шапочка тим часом бігала за квітами, і коли назбирала стільки, що більше вже не могла донести, згадала про бабусю і вирушила до неї. Вона здивувалася, що двері відчинені, а коли ввійшла до хати, усе там здалося їй таким дивним, що вона подумала: «Ой, Боже мій, як мені сьогодні страшно, а я ж завжди так люблю бувати в бабусі!» Вона гукнула: «Добрий ранок!», але ніхто їй не відповів.
Тоді вона підійшла до ліжка і відсунула завіски. Там лежала бабуся, з чепчиком, насунутим низько на обличчя, і мала такий дивний вигляд. «Ой, бабусю, які в тебе великі вуха!» «Щоб краще тебе чути». «Ой, бабусю, які в тебе великі очі!» «Щоб краще тебе бачити». «Ой, бабусю, які в тебе великі руки!» «Щоб краще тебе схопити». «Але ж, бабусю, яка в тебе страшенно велика пащека!» «Щоб краще тебе з'їсти». Щойно вовк це сказав, як одним стрибком вискочив із ліжка і проковтнув бідолашну Червону Шапочку.
Наївшись досхочу, вовк знову ліг у ліжко, заснув і почав голосно-преголосно хропти. Саме тоді повз хату проходив мисливець і подумав: «Як же хропе ця старенька! Треба подивитися, чи з нею все гаразд». Він увійшов до хати, а коли підійшов до ліжка, побачив, що в ньому лежить вовк. «Ось де ти, старий лиходію», сказав він, «довго ж я тебе шукав».
Він уже хотів був націлити рушницю, аж тут йому спало на думку, що вовк міг з'їсти бабусю і що її, може, ще можна врятувати. Тож він не вистрілив, а взяв ножиці і почав розрізати сплячому вовкові живіт. Після кількох надрізів він побачив, як світиться червона шапочка. Ще кілька надрізів, і дівчинка вискочила і гукнула: «Ой, як же я злякалася! Як темно було у вовка в животі!» А потім вийшла і стара бабуся, ще жива, хоч і ледве могла дихати.
Червона Шапочка швиденько принесла великі камені, і вони напхали ними вовкові живіт. Коли вовк прокинувся, він був такий важкий, що ледве зміг підвестися. Незграбно почвалав він до лісу і більше ніколи не повертався.
Червона Шапочка швиденько принесла великі камені, і вони напхали ними вовкові живіт. Коли вовк прокинувся, він хотів утекти, але камені були такі важкі, що він одразу впав замертво.
Тоді всі троє зраділи. Мисливець зняв із вовка шкуру і пішов із нею додому, бабуся з'їла пиріг і випила вино, яке принесла Червона Шапочка, і знову набралася сил. А Червона Шапочка подумала: «Ніколи в житті більше не звертатиму сама зі стежки в ліс, якщо мама мені це заборонила».
Розповідають також, що одного разу, коли Червона Шапочка знову несла старій бабусі пиріжки, до неї заговорив інший вовк і хотів збити її зі стежки. Але Червона Шапочка стереглася, пішла просто своєю дорогою і розповіла бабусі, що зустріла вовка, який хоч і побажав їй доброго дня, але дивився так лихо: «Якби це було не на відкритій дорозі, він би мене з'їв». «Ходи-но», сказала бабуся, «замкнімо двері, щоб він не зміг увійти».
Незабаром вовк постукав і гукнув: «Відчини, бабусю, це я, Червона Шапочка, несу тобі пиріжки». Але вони сиділи тихесенько і не відчиняли дверей. Тоді сірий вовк кілька разів обійшов довкола хати, нарешті вискочив на дах і вирішив дочекатися, поки Червона Шапочка ввечері піде додому. Потім він хотів нишком піти за нею і з'їсти її в темряві. Та бабуся здогадалася, що він задумав.
Перед хатою стояло велике кам'яне корито, і бабуся сказала дівчинці: «Візьми відро, Червона Шапочко. Я вчора варила ковбаски, тож віднеси до корита воду, у якій вони варилися». Червона Шапочка носила воду доти, доки велике-превелике корито не наповнилося по самі вінця. Тоді запах ковбасок долетів до вовчого носа. Вовк нюхав і поглядав униз, аж нарешті так витягнув шию, що вже не зміг утриматися і почав сповзати. І так він з'їхав із даху просто у велике корито. Мокрий до нитки, він вибрався з нього і щодуху втік до лісу. А Червона Шапочка весело пішла додому, і ніхто її не скривдив.
Перед хатою стояло велике кам'яне корито, і бабуся сказала дівчинці: «Візьми відро, Червона Шапочко. Я вчора варила ковбаски, тож віднеси до корита воду, у якій вони варилися». Червона Шапочка носила воду доти, доки велике-превелике корито не наповнилося по самі вінця. Тоді запах ковбасок долетів до вовчого носа. Вовк нюхав і поглядав униз, аж нарешті так витягнув шию, що вже не зміг утриматися і почав сповзати. І так він з'їхав із даху просто у велике корито і втопився. А Червона Шапочка весело пішла додому, і ніхто її не скривдив.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
