Голодна лисиця щосили стрибає по солодкий виноград, що висить високо на навісі. Відома байка Езопа про те, що ми кажемо, коли в нас щось не виходить, вільно переказана за давньогрецьким оригіналом.
Езоп · 3 хв · читає Катерина
Лисиця і виноград: текст казки
Езоп (шосте століття до нашої ери). Вільний переказ за давньогрецьким оригіналом.
Літо вже добігало кінця, і сонце від самого ранку припікало зелені пагорби. Курною стежкою між виноградниками дріботіла руда лисиця з пишним пухнастим хвостом. Цілий день у неї й крихти в роті не було, тож у животі голосно бурчало. «Якщо зараз не знайду чогось смачненького, то впаду з голоду», пробурмотіла вона і сумно облизалася.
Аж раптом на краю виноградника вона побачила високий дерев'яний навіс, увесь обплетений виноградною лозою. З нього звисали грона, великі й темні, майже чорні, і такі стиглі, що аж вилискували на сонці. Лисиця завмерла, мов зачарована. «М-м-м, який солодкий виноград!» вигукнула вона, і в неї аж слинка потекла. «Якраз для мене».
Вона підійшла під навіс, стала на задні лапи і витягнулася, скільки могла. Носом вона майже сягала найнижчого грона, але бракувало ще чималенько. «Нічого», сказала вона собі, «тоді я підстрибну». Вона відштовхнулася від землі й клацнула зубами, щоб ухопити кілька ягід, але впіймала тільки повітря. І гепнулася назад на землю, аж здійнялася хмарка пилу.
Та лисиця була не з тих, хто легко здається. Вона стрибнула ще раз, і ще раз, і щоразу трохи вище. Пробувала стрибати з розгону, пробувала скочити з каменя біля стежки, навіть хотіла видертися на дерев'яний стовпчик, але зісковзнула. Вона пригадала всі хитрощі, які знала, а знала вона їх ой як багато. А виноград собі спокійно висів угорі, наче тихенько з неї посміювався.
Зрештою вона так знесилилася, що ледве переводила дух. Язик звисав їй із пащеки, лапи боліли, і навіть хвіст сумно обвис. На гілці сусідньої черешні сидів дрізд і весь час із цікавістю за нею спостерігав. Лисиця зиркнула на нього скоса. Їй зовсім не подобалося, що хтось бачив, як у неї нічого не виходить.
Тож вона обтрусила з хутра пил, високо задерла голову і вдала, ніби нічого не сталося. А йдучи геть, сказала сама до себе, але так голосно, щоб дрізд напевно почув: «Пхе, та він же ще зелений, кислючий-прекислючий! Хто ж таке їстиме? Тільки не я». І пішла собі стежкою, задерши носа, наче знала це від самого початку.
А дрізд тільки похитав головою. Він добре знав, що виноград солодкий, як мед, бо сам уранці його скуштував. Щойно лисиця зникла за поворотом, дрізд пурхнув на навіс і поласував ще однією соковитою ягідкою.
Так буває і з деякими людьми. Коли їм бракує сили чогось досягти, вони кажуть, що винне все довкола, тільки не вони самі.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
