Швидкий заєць глузує з повільної черепахи, аж поки вона не викликає його на перегони. Байка Езопа про те, чого варта наполегливість, вільно переказана за давньогрецьким оригіналом.
Езоп · 4 хв · читає Катерина
Черепаха і заєць: текст казки
Езоп (шосте століття до нашої ери). Вільний переказ за давньогрецьким оригіналом.
На краю великої луки жив собі заєць, який бігав найшвидше на всю округу. Мав він довгі вуха й дужі задні лапи і страшенно ними пишався. Щоранку він мчав лукою туди й сюди, аж вітер у вухах свистів. На тій самій луці жила й черепаха. Ходила вона повільно, крок за кроком, а на спині носила свій твердий круглий панцир.
Одного дня заєць пробігав повз неї і раптом зупинився. «Ой, черепахо», засміявся він, «які ж у тебе коротенькі ніжки! І як повільно ти повзеш! Поки доповзеш до кінця луки, то вже й зима настане». Інші звірі захихотіли. А черепаха анітрохи не розсердилася. Вона й собі всміхнулася і спокійно сказала: «Хоч ти й швидкий, як вітер, зайцю, а я однаково переможу тебе в перегонах». Так між ними й почалася суперечка, хто ж із них швидший.
Заєць аж покотився в траву від сміху. «Ти? Мене переможеш? У перегонах?» ледве вимовив він крізь сміх. «Ну, це я хочу побачити! Гаразд, змагаймося!» Тож вони домовилися про день і місце перегонів. А дорогу мала вибрати лисиця, розумна і справедлива. Лисиця трохи поміркувала і сказала: «Бігтимете від великого дуба через луку і крізь гайок аж до старого млина над струмком. Хто першим дістанеться до млина, той і переможе».
У день перегонів біля великого дуба зібралися всі звірі з луки. Лисиця підняла лапу і гукнула: «На старт! Увага! Руш!» Заєць рвонув уперед, мов стріла, і вмить зник за першим кущем. А черепаха повільно, але впевнено рушила в дорогу. Крок, потім ще крок, і ще один. Вона не озиралася ні ліворуч, ні праворуч, а дивилася тільки вперед.
Заєць швидко добіг до середини луки. Озирнувся, а черепахи вже й не видно. «Ха!» подумав він. «Я ж однаково набагато швидший. Черепаха плентатиметься тут до самого вечора. Можна трохи й перепочити». І зовсім перестав думати про перегони. Біля стежки росла тіниста яблуня з м'якою травою під гіллям. Заєць ліг у затінку, підклав лапки під голову і позіхнув. Сонечко приємно гріло, джмелі гули, і незабаром заєць міцно заснув.
А черепаха тим часом ішла собі далі. Вона добре знала, що ходить повільно, і тому не зупинялася ані на хвилинку, хоч ноги в неї вже боліли, а під панцирем ставало все спекотніше. Вона пройшла повз яблуню, під якою в затінку хропів заєць, і не розбудила його. Потім перейшла через гайок, через місточок і доповзла аж до старого млина. Коли вона дісталася до мети, звірі радісно заплескали, бо перемога була за нею. Утомлена, але задоволена черепаха сіла в траву, сховала голівку в панцир і трішки задрімала.
Заєць прокинувся аж тоді, коли сонце вже сідало. Він схопився на ноги і протер очі. «Перегони!» закричав він і помчав щодуху. Він летів через луку, крізь гайок і через місточок, аж вуха маяли на вітрі. Та коли він прибіг до млина, то побачив черепаху, яка вже зручненько дрімала на фініші. Заєць так і застиг на місці й від сорому не знав, куди очі подіти.
Відтоді заєць більше ніколи не глузував із коротеньких ніжок черепахи. Він зрозумів, що самої швидкості замало. Бо часто той, хто старанно працює, перемагає того, кому багато дано від природи, але хто лінується.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
