Могутній лев сміється з крихітної мишки, яка обіцяє, що колись і вона стане йому в пригоді. Байка Езопа про те, що навіть найменший може зробити багато доброго, вільно переказана за давньогрецьким оригіналом.
Езоп · 4 хв · читає Катерина
Лев і миша: текст казки
Езоп (шосте століття до нашої ери). Вільний переказ за давньогрецьким оригіналом.
Серед широкої савани, у затінку великого дерева, спав лев. Він був могутній і сильний, мав золоту гриву, що спадала йому аж на плечі, і всі звірі його боялися. Пополудні було спекотно й тихо, а лев хропів так гучно, що трава довкола нього аж тремтіла.
Аж тут повз нього пробігала маленька сіра мишка. Вона поспішала додому і не дивилася, куди біжить. Шмигнула левові по хвосту, пробігла по спині, а наостанок і по його великому носі. Лев чхнув, розплющив очі й блискавично схопив її лапою. «Хто посмів будити царя звірів?» заревів він так грізно, що мишка затремтіла від кінчика хвостика до самих вусиків. Він роззявив пащу і вже хотів її проковтнути.
«Змилуйся, змилуйся, пане леве», пропищала мишка, «відпусти мене! Я ж ненавмисно, чесне слово. Якщо ти подаруєш мені життя, я колись тобі віддячу і теж стану тобі в пригоді». Лев здивовано подивився на неї, а тоді засміявся на весь голос. «Ти? Допоможеш мені? Така крихітна, що мені тебе й на один зуб не вистачило б?» Він сміявся так, що аж сльози набігли йому на очі. «Ну, гаразд», сказав він, «ти мене розвеселила. Біжи собі». Він підняв лапу, і мишка майнула в траву.
Минуло небагато часу. Одного ранку на савану прийшли мисливці й потай розставили велику сітку з товстих мотузків. Лев ішов своєю стежкою і гадки не мав, що на нього чекає. Раптом сітка впала просто на нього, і він опинився в пастці. Мисливці міцними мотузками прив'язали його до кілків, забитих у землю, а тоді пішли по віз, щоб його забрати.
Лев кидався на всі боки, але що дужче виривався, то тугіше стягували його мотузки. Він стогнав і ревів так жалібно й гучно, що його було чути далеко довкола. Цей рев почула й мишка у своїй нірці під корінням. Вона одразу впізнала знайомий голос. «Це ж мій лев!» вигукнула вона і щодуху помчала до нього.
Коли мишка добігла, то побачила, що лев увесь обплутаний мотузками. «Не бійся», сказала вона йому, «тепер я тобі допоможу». Вона взялася за найтовстіший мотузок і почала гризти його своїми маленькими гострими зубками. Гризла і гризла, волоконце за волоконцем, доки мотузок не тріснув. Тоді взялася за другий, а потім і за третій, аж поки лев знову не опинився на волі.
Лев підвівся, обтрусився і здивовано подивився на крихітну мишку. А мишка тільки всміхнулася. «Тоді ти сміявся з мене, бо не вірив, що маленька мишка колись тобі віддячить», сказала вона. «А тепер ти знаєш, що й миші вміють бути вдячними». Лев ніжно погладив її кінчиком лапи, і відтоді вони стали найкращими друзями.
Ця байка вчить, що доля мінлива і навіть наймогутнішому колись може знадобитися допомога слабшого. Тож ніколи ні з кого не смійся лише тому, що він малий.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
