Красуня живе в зачарованому замку, де Чудовисько щовечора приходить до неї на вечерю і стає їй щирим другом, та туга за батьком кличе її додому, а дане слово випробує її добре серце. Друга частина казки Жанни-Марі Лепренс де Бомон, перекладена з французького оригіналу.
Жанна-Марі Лепренс де Бомон · 17 хв · читає Катерина
Красуня і Чудовисько: усі частини
- Частина 1 · 17 хв
- Частина 2 · 17 хв
Красуня і Чудовисько, частина друга: текст казки
Жанна-Марі Лепренс де Бомон (1756). Перекладено з французького оригіналу «La Belle et la Bête».
Коли батько поїхав, Красуня сіла у великій залі і теж заплакала. Але вона була дуже мужня, тож помолилася Богові й вирішила не журитися той короткий час, що їй лишалося жити, бо твердо вірила, що ввечері Чудовисько її з'їсть. А поки що вона надумала прогулятися й оглянути цей чудовий замок. І мимоволі милувалася його красою.
Але вона дуже здивувалася, коли знайшла двері, на яких було написано: Покої Красуні. Вона поспіхом відчинила ці двері, і її аж засліпила розкіш, що там панувала. Та найбільше впали їй в око велика шафа з книжками, клавесин і кілька зошитів із нотами. «Тут не хочуть, щоб я нудьгувала», тихенько сказала вона. А тоді подумала: «Якби мені судилося пробути тут лише один день, для мене не приготували б стільки всього». Ця думка додала їй відваги.
Вона відчинила шафу і побачила книжку, на якій золотими літерами було написано: Бажайте, наказуйте, тут ви королева і господиня. «Ох!» зітхнула вона. «Нічого я не бажаю, тільки побачити свого бідного тата і дізнатися, що він зараз робить». Вона сказала це подумки. Та яке ж було її здивування, коли, глянувши у велике дзеркало, вона побачила в ньому свій дім, куди саме повертався батько з дуже сумним обличчям! Сестри вийшли йому назустріч і хоч кривилися, щоб здаватися засмученими, але на їхніх обличчях однаково було видно радість, що вони позбулися сестри. За мить усе зникло, і Красуня мимоволі подумала, що Чудовисько дуже добре до неї і що їй нема чого його боятися.
Опівдні вона знайшла накритий стіл, і, поки обідала, слухала чудову музику, хоч і не бачила жодного музиканта. Увечері, коли вона вже збиралася сідати до столу, то почула гуркіт, з яким наближалося Чудовисько, і мимоволі здригнулася. «Красуне», сказало їй страховисько, «чи дозволите ви мені подивитися, як ви вечеряєте?» «Ви тут господар», тремтячи, відповіла Красуня. «Ні», відповіло Чудовисько, «господиня тут тільки ви. Якщо я вам набридну, вам досить сказати, щоб я пішов, і я одразу ж піду. Скажіть-но мені, я ж здаюся вам дуже потворним, правда?»
«Це правда», сказала Красуня, «бо я не вмію брехати. Але я думаю, що серце у вас дуже добре». «Ваша правда», сказало страховисько, «але я не тільки потворний, я ще й нерозумний. Я добре знаю, що я всього-на-всього дурне Чудовисько». «Не той дурний», відповіла Красуня, «хто думає, що він нерозумний: справжній дурень про себе такого ніколи не знає».
«Тоді їжте, Красуне», сказало їй страховисько, «і намагайтеся не нудьгувати у своєму домі, бо все тут ваше. Мені було б дуже прикро, якби вам тут щось не подобалося». «Ви дуже добрі», сказала Красуня. «Признаюся вам, мені дуже до вподоби ваше серце. Коли я про це думаю, ваша зовнішність уже не здається мені такою страшною». «Ой, що правда, то правда», відповіло Чудовисько, «серце в мене добре, але я страховисько».
«Є багато людей, які куди більші страховиська, ніж ви», сказала Красуня, «і ви з вашою зовнішністю мені миліші за тих, хто має людську подобу, а ховає фальшиве, зіпсоване й невдячне серце». «Якби я мав розум», відповіло Чудовисько, «я сказав би вам гарний комплімент, щоб подякувати. Але я дурний, і все, що я можу вам сказати, це що я вам дуже вдячний».
Красуня повечеряла з апетитом. Вона вже майже не боялася страховиська, але мало не вмерла з переляку, коли воно спитало її: «Красуне, чи хочете ви стати моєю дружиною?» Якийсь час вона мовчала: боялася розгнівати страховисько, якщо відмовить. Та все-таки, тремтячи, сказала: «Ні, Чудовисько».
Тієї миті бідолашне страховисько хотіло зітхнути, але так страшно засвистіло, що аж увесь палац загудів. Та Красуня швидко заспокоїлася, бо Чудовисько сумно сказало їй: «Тоді прощавайте, Красуне», і вийшло з кімнати, раз у раз озираючись, щоб іще на неї подивитися. Залишившись сама, Красуня відчула велику жалість до бідолашного Чудовиська. «Ох!» казала вона. «Як шкода, що воно таке потворне, воно ж таке добре!»
Три місяці прожила Красуня в цьому палаці досить спокійно. Щовечора Чудовисько приходило до неї і розмовляло з нею за вечерею, досить розсудливо, але ніколи не так дотепно, як уміють говорити у вищому світі. Щодня Красуня знаходила в цьому страховиську все нові добрі риси. Бачачи його щодня, вона звикла до його потворності, і, замість того щоб боятися його приходу, часто поглядала на свій годинничок, чи не скоро дев'ята, бо Чудовисько завжди приходило саме о цій порі. Лише одне засмучувало Красуню: перш ніж іти спати, страховисько завжди питало її, чи не хоче вона стати його дружиною, і страшенно сумувало, коли вона відповідала, що ні.
Одного дня вона сказала: «Ви мене засмучуєте, Чудовисько. Мені хотілося б вийти за вас заміж, але я надто щира, щоб дати вам повірити, що це колись станеться. Я завжди буду вашим другом, постарайтеся задовольнитися цим». «Доведеться», відповіло Чудовисько, «я ж розумію, хто я такий. Я знаю, що я дуже страшний, але я вас дуже люблю. І все ж я й так дуже щасливий, що ви згодилися тут лишитися. Пообіцяйте мені, що ніколи мене не покинете». Почувши ці слова, Красуня почервоніла.
Вона бачила у своєму дзеркалі, що батько захворів від туги за нею, і дуже хотіла знову його побачити. «Я могла б вам пообіцяти», сказала вона Чудовиську, «що ніколи вас зовсім не покину. Але мені так хочеться побачити тата, що я помру з горя, якщо ви мені в цьому відмовите». «Краще я сам помру», сказало страховисько, «ніж завдам вам горя. Я відішлю вас до батька, ви там залишитеся, а ваше бідне Чудовисько помре з туги».
«Ні», сказала Красуня, плачучи, «я надто вас люблю, щоб хотіти вашої смерті. Обіцяю, що повернуся за тиждень. Ви показали мені, що мої сестри вийшли заміж, а брати пішли до війська. Тато зовсім сам, дозвольте мені побути в нього тиждень». «Завтра вранці ви будете вже там», сказало Чудовисько, «але пам'ятайте про свою обіцянку. Коли захочете повернутися, вам досить буде, лягаючи спати, покласти свою каблучку на стіл. Прощавайте, Красуне».
Кажучи це, Чудовисько, як завжди, зітхнуло, і Красуня лягла спати дуже сумна, бо бачила, як воно засмутилося. Прокинувшись уранці, вона побачила, що лежить у батьковому домі. Вона подзвонила в дзвіночок, що стояв біля ліжка, і до кімнати ввійшла служниця, яка, побачивши її, голосно скрикнула. Добрий чоловік прибіг на цей крик і мало не вмер з радості, побачивши знову свою любу доньку. І вони стояли обійнявшись понад чверть години.
Коли перша радість трохи вляглася, Красуня згадала, що в неї немає ніякого одягу, щоб устати. Але служниця сказала їй, що щойно знайшла в сусідній кімнаті велику скриню, повну золотих суконь, оздоблених діамантами. Красуня подякувала доброму Чудовиську за таку турботу. Вона взяла найскромнішу з тих суконь, а служниці звеліла сховати решту, бо хотіла подарувати їх сестрам. Але щойно вона це сказала, як скриня зникла. Батько сказав їй, що Чудовисько хоче, аби вона все це залишила собі, і тієї ж миті сукні разом зі скринею повернулися на те саме місце.
Красуня вбралася, а тим часом послали по її сестер, і ті прибігли разом зі своїми чоловіками. Обидві вони були дуже нещасні. Старша вийшла заміж за знатного пана, гарного, як ясне сонце, але він був так закоханий у власну вроду, що з ранку до вечора тільки нею й переймався, а красу своєї дружини ні в що не ставив. Друга вийшла заміж за дуже розумного чоловіка, але він користувався своїм розумом лише для того, щоб усіх дратувати, і найперше свою дружину.
Сестри Красуні мало не вмерли з досади, коли побачили її вбраною, як принцеса, і гарнішою за ясне сонечко. Хоч як Красуня їх обіймала й голубила, ніщо не могло вгамувати їхньої заздрості, а та ще дужче розгорілася, коли Красуня розповіла, яка вона щаслива. Ці дві заздрісниці спустилися в сад, щоб там досхочу наплакатися, і казали одна одній: «Чому ця мала щасливіша за нас? Хіба ми не миліші за неї?»
«Сестро», сказала старша, «мені спало на думку ось що. Спробуймо затримати її тут довше, ніж на тиждень. Її дурне Чудовисько розгнівається, що вона не дотримала слова, і, може, з'їсть її». «Твоя правда, сестро», відповіла друга. «Тільки для цього треба бути з нею якнайласкавішими». Так вони й вирішили, а тоді піднялися нагору і так обіймали та пестили сестру, що Красуня аж заплакала з радості. Коли тиждень минув, обидві сестри рвали на собі волосся і так побивалися через її від'їзд, що вона пообіцяла лишитися в батька ще на тиждень.
А тим часом Красуня докоряла собі, що завдає горя своєму бідному Чудовиську, яке любила всім серцем, і дуже за ним сумувала. Десятої ночі, яку вона провела в батька, їй наснилося, що вона в палацовому саду і бачить, як Чудовисько лежить на траві, ледь живе, і дорікає їй за невдячність. Красуня аж схопилася зі сну і розплакалася.
«Хіба ж я не лиха», казала вона, «що завдаю горя Чудовиську, яке так дбає про мене? Хіба воно винне, що таке потворне і що в нього небагато розуму? Воно добре, а це важливіше за все інше. Чому я не захотіла вийти за нього заміж? Я була б із ним щасливіша, ніж мої сестри зі своїми чоловіками. Дружину робить щасливою не краса і не розум чоловіка, а добра вдача, чесність і лагідність. А в Чудовиська є всі ці добрі риси. Я не кохаю його, але я його поважаю, ми з ним друзі, і я йому вдячна. Ну що ж, не можна робити його нещасним: я все життя докоряла б собі за свою невдячність».
Сказавши це, Красуня встала, поклала свою каблучку на стіл і знову лягла. Щойно вона опинилася в ліжку, як одразу заснула, а прокинувшись уранці, з радістю побачила, що вона в палаці Чудовиська. Вона вбралася якнайкраще, щоб йому сподобатися, і цілісінький день нудьгувала до смерті, чекаючи дев'ятої вечора. Але хоч годинник і пробив дев'яту, Чудовисько так і не з'явилося. Тоді Красуня злякалася, що через неї воно померло.
Вона бігала по всьому палацу і голосно кликала його. Вона була у відчаї. Обшукавши все, вона згадала свій сон і побігла в сад до каналу, де бачила Чудовисько уві сні. Там вона знайшла бідолашне Чудовисько, яке лежало непритомне, і подумала, що воно вже мертве. Вона кинулася до нього, зовсім не жахаючись його вигляду, і, відчувши, що його серце ще б'ється, зачерпнула води з каналу і бризнула йому на голову.
Чудовисько розплющило очі й сказало Красуні: «Ви забули свою обіцянку. Мені було так тяжко, коли я вас утратив, що я вирішив заморити себе голодом. Але я помираю щасливим, бо маю радість іще раз вас побачити». «Ні, любе моє Чудовисько, ви не помрете», сказала Красуня. «Ви житимете і станете моїм чоловіком. Від цієї хвилини я віддаю вам свою руку і присягаюся, що буду тільки вашою. Ох, я думала, що відчуваю до вас лише дружбу, але тепер мені так боляче, що я розумію: я не змогла б жити, не бачачи вас».
Щойно Красуня промовила ці слова, як побачила, що замок засяяв вогнями. Феєрверки, музика, усе віщувало свято. Але Красуня й не глянула на всю цю красу: вона обернулася до свого любого Чудовиська, бо тремтіла за його життя. Яке ж було її здивування! Чудовисько зникло, а біля її ніг вона побачила тільки принца, гарнішого за самого Амура, який дякував їй за те, що вона зняла з нього чари. Хоч цей принц і заслуговував на всю її увагу, вона не втрималася і спитала його, де ж Чудовисько.
«Ви бачите його біля своїх ніг», сказав їй принц. «Одна лиха фея закляла мене, щоб я лишався в цій подобі, доки якась гарна дівчина не погодиться вийти за мене заміж, і заборонила мені показувати свій розум. Тож у цілому світі тільки у вас вистачило доброти, щоб побачити, яке добре в мене серце. І навіть віддаючи вам свою корону, я не зможу віддячити вам за все, що ви для мене зробили». Красуня, приємно вражена, подала руку прекрасному принцові, щоб допомогти йому підвестися. Вони разом пішли до замку, і Красуня мало не вмерла з радості, коли побачила у великій залі свого батька й усю родину, яку перенесла до замку та прекрасна пані, що з'явилася їй уві сні.
«Красуне», сказала їй ця пані, яка була могутньою феєю, «іди й отримай нагороду за свій добрий вибір. Ти віддала перевагу доброті перед красою і розумом, тож заслуговуєш знайти всі ці якості в одній людині. Ти станеш великою королевою, і я сподіваюся, що трон не зіпсує твоїх чеснот».
«А щодо вас, панночки», сказала фея двом сестрам Красуні, «то я знаю ваші серця і всю злобу, що в них ховається. Станьте двома статуями, але збережіть увесь свій розум під каменем, який вас укриє. Ви стоятимете біля воріт палацу своєї сестри, і я не даю вам іншої кари, крім того, щоб ви дивилися на її щастя. Знову стати такими, як були, ви зможете тільки тоді, коли визнаєте свої провини. Але я дуже боюся, що ви назавжди лишитеся статуями. Позбутися гордості, гніву, ненажерливості й лінощів можна, але щоб змінилося зле й заздрісне серце, потрібне справжнє диво».
Тієї ж миті фея змахнула чарівною паличкою і перенесла всіх, хто був у залі, до королівства принца. Піддані з радістю зустріли свого принца, і він одружився з Красунею, яка прожила з ним дуже довго й була цілком щаслива, бо їхнє щастя трималося на доброті.
Бачиш помилку в цій казці? Повідом нам.
